Шкода, що в добі всього 24 години. А так би ще не завадила запасна годинка-дві, стільки усього можна було б встигнути! Адже час має властивості то прискорюватись його не вистачає, коли ти щасливий і задоволений, коли займаєшся улюбленою справою, і уповільнюватись, зупинятись, коли ти одинокий і нещасливий, коли чекаєш неприємних новин, коли твоє життя сповнене справ, які не гріють серце і душу.
Ми з дитинства залежимо від якихось обставин, моди, суспільної думки, ситуації в державі, авторитету батьків і вчителів, раціональності, практичності. Підлаштовуємо своє життя під якісь стереотипи, забуваємо свої мрії і починаємо пливти за течією.
І у багатьох так і пропливає життя. Ніби і з ними, а насправді без них, десь поряд, ось тут, неподалік, а все ж без них. Біжать по колу, крутяться, як білка в колесі, ніколи глянути ні доверху, ні по боках. Здається – зупинишся на мить – і все рухне, тому треба бігти, бігти, бігти..... І часу бракує, біжиш все швидше і швидше, а нічого не встигаєш, і при цьому не дуже щасливий і не дуже задоволений.
Рідко хто у свідомому віці наважується зупинитись і запитати самого себе: «Друже, ти багато років робиш те, що потрібно твоїм батькам, дітям, дружині, чоловікові, родичам, начальству, підлеглим, державі ....... А чи це насправді саме те, що потрібно ТОБІ? Чого хочеш ТИ? Що приносить ТОБІ задоволення? Що робить ТЕБЕ щасливим? Для чого ТИ прийшов у цей світ?»
А ще менше сміливців, які зупинившись, поставивши собі такі запитання і отримавши на них незадовільну відповідь, можуть повернути різко своє життя в інший бік і спрямувати його до відповідей позитивних.
Ми боїмось ризикувати, робити рішучі кроки. Ми весь час відкладаємо це на потім. Ось тоді, наступного понеділка, або після закінчення інституту, або як діти підростуть, або коли ремонт закінчу, або коли криза мине, або коли влада зміниться, або, або, або..... Завжди шукаємо виправдань і приводів відкласти вчинки на потім. А насправді, на потім відкладаємо своє життя. Живемо, ніби пишемо чернетку, ніби у нас є запасний зошит і ще одна спроба переписати його начисто.
І ось інколи, правда не усім так щастить, Всесвіт бере кермо твого життя до своїх рук, бачачи, що сам ти не в змозі прийняти рішення, зупинитись і обрати свій правильний шлях. І тоді Всесвіт, Творець, Бог, Фатум, як завгодно, тебе зупиняє. Різко так, боляче, безапеляційно, безповоротно. Зупиняє так міцно, що в тебе вже не залишається жодних шансів повернутись до свого минулого. А буває, що і об землю б’є. Серьйозно так, з втратами, шрамами на серці, з зірваним дахом, якщо сильно пручаєшся. І ти вже напевне зупиняєшся. Оглядаєшся на руїни свого минулого, де вже ні за що зачепитись, лікуєш рани, задаєш все ж таки собі сокровенні питання і, отримавши відповідь, починаєш ніби маленький струмочок, прокладати собі новий шлях у житті.
Страшно, незрозуміло, невідомо, ризиковано. Але чим далі ти рухаєшся, тим більше вдячності відчуваєш за таку, нехай і не дуже лагідну допомогу. Ти починаєш бачити нові можливості, яких не помічав раніше, нових людей, нові ідеї, новий світ. І дивуєшся, адже усе це і раніше було поряд з тобою, ось тут, неподалік, але ти не мав змоги побачити, бігаючи і бігаючи по колу.
І саме тоді час починає рухатись інакше. Ніби і швидко, але осмислено, встигаєш багато, але не втомлюєшся, бо отримуєш задоволення. Тобі цікаво жити і шкода витрачати дорогоцінний час на сон і побутові справи. І тоді шкодуєш, що доба має усього лише 24 години.
Здається, це елементарно і просто, зупинитись і задати собі такі питання, чесно дати на них відповіді. Розібратися в собі, і в разі чого – змінити своє життя на краще.
А скількох людей Ви знаєте, які би так зробили?
А чи здатні Ви самі на це?